Поліомієліт в дітей

 

Поліомієліт в дітей – це вірусна інфекція, що протікає з переважним ураженням центральної нервової системи (сірої речовини спинного мозку) та призводить до розвитку млявих парезів і паралічів. Залежно від клінічної форми, перебіг поліомієліту може бути як малосимптомним (з короткочасною лихоманкою, катаральними явищами, диспепсією), так і з вираженими менінгеальними симптомами, вегетативними розладами, розвитком периферичних паралічів, деформацією кінцівок і т.п. Діагностика поліомієліту заснована на виділенні вірусу в біологічних рідинах, результатах РСК та ІФА-діагностики. Лікування поліомієліту в дітей та дорослих включає симптоматичну терапію, вітамінотерапію, фізіолікування, ЛФК і масаж.

Поліомієліт в дитини (хвороба Гейне-Медіна, дитячий спинальний параліч) викликає ентеровірусна інфекція, що вражає мотонейрони передніх рогів спинного мозку та призводить до важких паралітичним ускладнень з інвалідизацією хворого. Найбільша сприйнятливість до поліомієліту (60-80%) відзначається у дітей віком до 4 років, тому захворювання вивчається, головним чином, в рамках педіатрії, дитячої неврології та дитячої ортопедії.

Остання епідемія поліомієліту в Європі та Північній Америці була зафіксована в середині минулого століття. У 1988 році ВСОЗ була прийнята резолюція про завдання ліквідації поліомієліту в світі. В даний час на території країн, де проводиться профілактична вакцинація проти поліомієліту, захворювання зустрічається у вигляді поодиноких, спорадичних випадків. До цих пір ендемічними щодо даного захворювання залишаються Афганістан, Нігерія, Пакистан, Сирія, Індія. При цьому країни Західної Європи, Північної Америки та Росія вважаються територіями, вільними від поліомієліту.

Причини поліомієліту

Інфекція викликається трьома антигенними типами поліовірусу (I, II і III), що відносbться до роду ентеровірусів, сімейства пікорнавірусів. Найбільшу небезпеку становить вірус поліомієліту I типу, що викликає 85% всіх випадків паралітичної форми захворювання. Будучи стійким у зовнішньому середовищі, вірус поліомієліту може до 100 діб зберігатися у воді і до 6 місяців – у випорожненнях. Він стійкий до висушування та заморожування, не деактивується під дією травних соків та антибіотиків. Загибель поліовірусу настає при нагріванні та кип’ятінні, ультрафіолетовому опроміненні, обробці дезінфікуючими засобами (хлорним вапном, хлораміном, формаліном).

Джерелом інфекції при поліомієліті може виступати як хвора людина, так і безсимптомний вірусоносій, що виділяє вірус з носоглоткової слизом і випорожненнями. Передача захворювання може здійснюватися контактним, повітряно-краплинним та фекально-оральним шляхами. Сприйнятливість до вірусу поліомієліту в серед дітей становить 0,2-1%. При цьому абсолютну більшість хворих становлять діти до 7 років. Сезонні піки захворюваності припадають на літньо-осінній період.

Вакцино-асоційований поліомієліт у дітей розвивається з вираженим вродженим або набутим імунодефіцитом (частіше ВІЛ-інфекцією), які отримували живу оральну вакцину. Умовами, що сприяють поширенню вірусу поліомієліту серед дітей, служать недостатні гігієнічні навички, погані санітарно-гігієнічні умови, скупченість населення, відсутність масової специфічної профілактики.

Вхідними воротами для вірусу поліомієліту в організмі нового господаря служить лімфоепітеліальна тканина носоглотки та кишечника, де відбувається первинна реплікація збудника, а звідти він проникає в кров. У більшості випадків первинна вірусемія триває 5-7 днів і при активації імунної системи закінчується одужанням. Лише у 1-5% інфікованих розвивається вторинна вірусемія з селективною поразкою мотонейронів передніх рогів спинного мозку і стовбура головного мозку. Проникнення вірусу поліомієліту в нервову тканину відбувається не тільки через гематоенцефалічний бар’єр, а й періневральним шляхом.

Проникаючи в клітини, вірус поліомієліту викликає порушення синтезу нуклеїнових кислот і білка, приводячи до дистрофічних і деструктивних змін аж до повної загибелі нейрона. Руйнування 1/3-1/4 нервових клітин призводить до розвитку парезів та повних паралічів з подальшою атрофією м’язів.

Класифікація поліомієліту

У клінічній практиці розрізняють форми поліомієліту, що протікають без ураження нервової системи та з ураженням ЦНС. До першої групи належать інапарантна та абортивна (вісцеральна) форми. До другої групи входять непаралітична (менінгеальна) та паралітична форми поліомієліту.

Залежно від рівня ураження нервової системи паралітична форма поліомієліту може виражатися в наступних варіантах:

– спинальний, для якого характерні мляві паралічі кінцівок, шиї, діафрагми, тулуба;

– бульбарний, що супроводжується порушеннями мови (дизартрія, дисфонія), ковтання, серцевої діяльності, дихання;

– понтінья, що протікає з повною або частковою втратою міміки, лагофтальм, звисанням кута рота на одній половині обличчя;

– енцефалітичний із загальномозковими та вогнищевими симптомами;

– змішаний (бульбоспинальний, понтоспинальний, бульбопонтоспинальний).

Окремо розглядається таке поствакцинальне ускладнення, як вакциноасоційований паралітичний поліомієліт. Частота розвитку паралітичної і непаралітичної форм поліомієліту становить 1: 200.

У перебігу паралітичної форми поліомієліту виділяють інкубаційний, препаралітичний, паралітичний, відновлювальний та резидуальний періоди.

Основні симптоми поліомієліту

Інкубаційний період при різних формах поліомієліту в середньому становить 8-12 днів.

Інапарантна форма поліомієліту представляє собою форму в носія вірусу, при якій захворювання ніяк не проявляється клінічно і може бути виявлено тільки лабораторним шляхом.

Абортивна (вісцеральна) форма поліомієліту складає більше 80% всіх випадків хвороби. Клінічні прояви неспецифічні. Серед них переважають загальноінфекційні симптоми, такі як лихоманка, інтоксикація, головний біль, помірні катаральні явища, болі в животі, діарея. Хвороба закінчується через 3-7 днів повним одужанням; залишкових неврологічних симптомів не відзначається.

Менінгеальний поліомієліт в дитини протікає по типу доброякісного серозного менінгіту. При цьому спостерігаються: двохвильова лихоманка, головні болі, помірно виражені менінгеальні симптоми (Брудзинского, Керніга, ригідність потиличних м’язів). Через 3-4 тижні настає одужання.

Паралітична форма поліомієліту в дітей має найбільш важкий перебіг та наслідки. Під час препаралітичного періоду переважає загальноінфекційна симптоматика: підвищення температури, диспепсія, риніт, фарингіт, трахеїт та ін. Друга хвиля лихоманки супроводжується менінгеальними явищами, міалгією, болями в хребті та кінцівках, а також вираженою гіперстезією, гіпергідрозом, сплутаністю свідомості та судомами.

Приблизно на 3-6 день захворювання вступає в паралітичну фазу, що характеризується раптовим розвитком парезів і паралічів частіше нижніх кінцівок при збереженій чутливості. Для паралічів при поліомієліті характерні асиметричність, нерівномірність, переважне ураження проксимальних відділів кінцівок. Дещо рідше при поліомієліті розвиваються парези і паралічі верхніх кінцівок, обличчя, м’язів тулуба. Через 10-14 днів спостерігаються перші ознаки м’язової атрофії. Поразка життєво важливих центрів довгастого мозку може викликати параліч дихальних м’язів і діафрагми і послужити причиною загибелі дитини від гострої дихальної недостатності.

У відновлювальному періоді поліомієліту, який триває до 1 року, відбувається поступова активізація сухожильних рефлексів, відновлюються рухи в окремих м’язових групах. Мозаїчність ураження і нерівномірність відновлення обумовлює розвиток атрофії і м’язових контрактур, відставання ураженої кінцівки у рості, формування остеопорозу та атрофії кісткової тканини.

Під час резидуального періоду відзначаються залишкові явища поліомієліту – стійкі мляві паралічі, контрактури, паралітична клишоногість, вкорочення і деформація кінцівок, вальгусна деформація стоп, кіфосколіози та ін.

Протягом перебігу поліомієліту в дитини захворювання може ускладнюватися ателектазами легенів, пневмонією, інтерстиціальним міокардитом, шлунково-кишковими кровотечами, кишковою непрохідністю та ін.

Діагностика поліомієліту в дітей

Поліомієліт в дитини може бути запідозрений педіатром або дитячим неврологом на підставі анамнезу, епідеміологічних даних, діагностично-значущих симптомів. У препаралітичній стадії розпізнавання поліомієліту ускладнюється, у зв’язку з чим помилково встановлюється діагноз грипу, ГВРІ, гострої кишкової інфекції, серозного менінгіту та ін.

Головну роль при етіологічній діагностиці поліомієліту в дітей відіграють лабораторні тести: виділення вірусу із слизу носоглотки, фекалій, методи ІФА (виявлення IgM) і РСК (наростання титру вірусоспецифічних антитіл у парних сироватках). Для диференціації типів вірусу поліомієліту використовується ПЛР.

При проведенні люмбальної пункції спинномозкова рідина витікає під підвищеним тиском. Дослідження цереброспінальної рідини при поліомієліті виявляє її прозорий, безбарвний характер, помірне підвищення концентрації білка і глюкози. Електроміографія підтверджує поразку на рівні передніх рогів спинного мозку.

Диференціальна діагностика поліомієліту передбачає відділення від таких захворювань, як мієліт, кліщовий енцефаліт, ботулізм, ентеровірусні інфекції, серозний менінгіт, синдромом Гієна-Баре.

Лікування поліомієліту в дітей

Маніфестні форми поліомієліту лікуються стаціонарно. Загальні заходи включають ізоляцію хворої дитини, постільний режим, спокій, висококалорійну дієту. При правильному догляді за дитиною важливу роль відіграє надання кінцівкам правильного (фізіологічного) положення, профілактика пролежнів, масаж грудної клітки. При дисфагії організовується харчування через назогастральний зонд. Під час порушення самостійного дихання проводиться ШВЛ.

Оскільки специфічного лікування поліомієліту не розроблено, проводиться, головним чином, симптоматична та патогенетична терапія. Призначаються вітаміни групи В, аскорбінова кислота, знеболюючі та дегідратуючі препарати, прозерин, дихальні аналептики та ін.

У відновлювальний період основна роль при комплексній терапії поліомієліту відводиться реабілітаційним заходам: ЛФК, ортопедичному масажу, парафінолікуванню, УВЧ, електростимуляції, загальним лікувальним ваннам, санаторно-курортному лікуванню.

Лікування поліомієліту проводиться за участю дитячого ортопеда. Для запобігання розвитку контрактур може бути показано накладення гіпсових пов’язок, лонгет, ортопедичних шин, носіння ортопедичного взуття. Ортопедо-хірургічне лікування залишкових явищ поліомієліту може включати теноміотомію та сухожильно-м’язову пластику, тенодез, артроріз та артродез суглобів, резекцію та остеотомію кісток, хірургічну корекцію сколіозу та ін.

Профілактика поліомієліту

Легкі форми поліомієліту, що протікають без ураження ЦНС, проходять безслідно. Важкі паралітичні форми можуть призводити до стійкої інвалідизації та летального результату. Завдяки багаторічній цілеспрямованій вакцинопрофілактиці захворювання переважають легкі інапарантні та абортивні форми інфекції. Паралітичні форми виникають тільки у невакцинованих осіб.

Профілактика поліомієліту включає обов’язкову планову вакцинацію та ревакцинацію всіх дітей згідно з національним календарем щеплень. Діти з підозрою на поліомієліт підлягають негайній ізоляції, в приміщенні проводиться дезінфекція, контактуючі особи підлягають спостереженню та позачерговій імунізації ОПВ.